Корейці – основне населення Корейського півострова.
Самоназва (етнонім) корейців корейською мовою: чосон сарам (кор. Корейці, які проживали на території колишнього Радянського Союзу, називають себе корьо сарам.
За антропологічним типом належать до східно азіатської гілки монголоїдної раси. Розмовляють корейською мовою або мовами країн проживання.
За однією з версій, корейці, що мають характерні риси зовнішності, є нащадками монгольських племен, які мігрували на Корейський півострів із Азії.
У VII столітті н.е. невеликі держави та князівства півострова були об’єднані під егідою Об’єднаного Силла (57 до н.е. – 935 н.е.). Тоді нація об’єдналася вперше і згодом їй вдалося уникнути роздробленості та зберегти етнічну цілісність та монолітність.
Корейською мовою Республіка Корея називається Теханмінґук (кор. 대한민국, 大韓民國). Частіше використовується скорочення повної назви — Ханґук (кор. 한국, 韓國), в іншому випадку Техан (кор. 대한, 大韓). Іноді також Намхан (кор. 남한, 南韓), що значить «Південний Хан», протилежно Пукхан (кор. 북한, 北韓), «Північний Хан» для Північної Кореї.
Близько 7 мільйонів корейців живуть поза Корейського півострова. Приблизно чотири п’яті з них проживають у трьох країнах: Китаї, Японії та США. Країни з більш ніж 0,5% корейського населення: Японія, Нова Зеландія, США, Казахстан, Канада, Узбекистан і Австралія.
Корьо сара́м — народ, що проживає на території колишнього СРСР та є нащадками корейців, що споконвічно проживали на територіях давньої корейської держави Кочосон (нині території РФ і КНР) або повернулися в 1860-х роках на російський Далекий Схід (в основному, в Примор’ї), а також завезених на Сахалін японською армією. Корейці в СНД говорять на власному діалекті корейської.
Слово «Хан» відноситься до древнього племінного союзу Самхан, яке знаходилось на території Корейського півострова. Слово «Корея» походить від назви держави Корьо, яка існувала на півострові у 918—1392 роках. В свою чергу, назва Корьо являється скороченою назвою від Коґурьо (кор. 고구려, 高句麗).
На сьогодні чисельність корейців сягає 82,5 млн. осіб, притому населення Південної Кореї становить майже 52 млн. осіб.
Більшість населення країни є атеїстами та не сповідують жодної релігії. Раніше панував буддизм, але у XIV столітті він втратив статус державної релігії. Основними релігіями корейців на сьогодні є – християнство 29,3 % (католицизм 10,9 %, протестантизм – 17,8 %, православ’я) та буддизм 22,9 %, також існують конфуціанство, шаманизм, даосизм, чхондогё, синтоизм.
У 60-ті роки, графік розподілу населення за віковими категоріями мав пірамідальну форму з високим рівнем народжуваності та відносно короткою тривалістю життя. На сьогоднішній день він має вигляд дзвона – через низьку народжуваність і середньої тривалості життя, що значно збільшилася. Чисельність молодого населення до 15 років продовжує зменшуватися, тоді як кількість людей, старших 65 років, неухильно зростає.
Стрімка індустріалізація та урбанізація у 60-ті та 70-ті роки. привели до значного зростання міст-метрополій, і в першу чергу, звичайно, Сеула, який увібрав у себе 40% від населення країни і перетворився на справжнє місто-гігант. Тим не менш, останнім часом все більше сеульчан воліють переїжджати з міст до екологічно сприятливих передмість. В останні роки процес урбанізації посилюється, незважаючи на зусилля уряду послабити цю тенденцію. Традиційна велика корейська сім’я, в якій разом живуть кілька поколінь, поступово поступається місцем нечисленній сім’ї.