Національні символи – Корейський Культурний Центр

Державний прапор
Більше інформації
Державний прапор

Державний прапор Кореї називається 태극(тхегікі). Білий прапор фону виражає чистоту, миролюбний характер корейців. Знаки із трьох ліній – криптограми – символізують рай, землю, вогонь, воду.

Більше інформації

Прапор Республіки Корея

Коротка історія прапору Республіки Корея

Корейською, прапор Республіки Корея називається 태극 («Тхегікі»).

Традиційно різні корейські династії, які керували країною, не використовували такий атрибут державності як прапор.

Питання про запровадження прапора, як елемента державної символіки та вибір найкращого варіанту для прапора країни, було вперше порушено у 1880 р., але тоді це питання подальшого розвитку не отримало.

Проте через два роки, у серпні 1882 р., посол Кореї Пак Ён Хё (1861 – 1939), вирушаючи з дипломатичною місією до Японії, виготовив прапор, у якому червоний і синій кольори утворювали коло – символ Великого краю (кит. тайцзи, кор. тхегик), а по краях розташовувалися чотири триграми чорного кольору, також запозичені з китайської натурфілософії. Це зображення стало первинним від сучасного прапора Республіки Корея.

Затвердження державного прапора

Зображення Великої межі з чотирма триграмами по кутах стало використовуватися як державний прапор починаючи з 1883 р.

Однак точного стандартизованого дизайну цього елементу корейської символіки на той час ще не було. З заснуванням у 1948р. Республіки Корея, було вироблено єдиний дизайн і стандарт прапора.

15 жовтня 1949 р. міністерство культури та освіти Республіки Корея Наказом №2 затвердило зображення державного прапору країни – Велика межа з чотирма триграмами, саме в тому вигляді, в якому прапор існує сьогодні.

У наступні роки всі стандарти, пов’язані з державним прапором, набули закінченої форми. Зокрема, наказом Міністерства культури та освіти у 1950 р., було запроваджено правові норми, пов’язані з виготовленням прапору, а у 1964 р. президентським наказом було визначено порядок та процедуру підняття державного прапору.

Зовнішній вигляд корейського прапору та його символіка

Державний прапор Республіки Корея виглядає так: на білому тлі в центрі розташовується коло, в якому дві половинки синього та червоного кольорів з’єднуються один з одним, схематично зображуючи вихор (знак Великої межі), а по чотирьох кутах знаходяться чотири триграми.

Фон

Білий колір фону символізує однорідність, чистоту та миролюбний характер корейського народу. Корейці здавна одягалися в одяг білого кольору, через що одне з самоназв корейського народу – пегий мінджок («нація в білому одязі»). Таким чином, білий колір є символом корейців.

Знак Великої межі

Синій колір, відповідаючи жіночому початку інь у китайській натурфілософії, є символом надії. Червоний колір, пов’язаний з чоловічим початком ян, означає благородство.

“Перетікання” цих двох стихій з однієї в іншу відображає початок життя, коли водночас існують боротьба та залежність один від одного. Одже, Велика межа є початком всіх розпоченань і джерело людського життя. Здійснюючи кругообіг нескінченну кількість разів, Велика межа є вічною.

Чотири триграми

Усі чотири триграми, що знаходяться по кутах корейського прапору, відрізняються одна від одної та символізують чотири основні елементи Всесвіту.

Триграма «Цянь» 乾, що знаходиться в лівому верхньому кутку, пов’язана з такими поняттями як (небо, південь, весна)

Триграма «Кань» 坎 у правому верхньому кутку, пов’язана з такими поняттями як (місяць, вода, захід, зима)

Триграма «Кунь» 坤 у нижньому правому куті позначає поняття (земля, північ, літо)

Триграма «Лі» 離 у нижньому лівому куті співвідноситься з термінами (сонце, вогонь, схід, осінь)

Триграми змінюють одна одну нескінченну кількість разів і перебувають у безперервному розвитку.

Чорний колір утотожнює стійкість та справедливість.

Стандарти прапору

Співдношення прапору Республіки Корея має відповідати пропорції 3:2. Верхівка держаку прапору має виглядати як бутон гібіскуса золотого кольору, що знаходиця в центрі квітки, яка має п’ять пелюсток.

Флагшток виготовляється з бамбуку, металу чи іншого міцного матеріалу. Фарбується держак у колір бамбуку чи близький до цього відтінок.

Загальний сенс символіки прапору Республіки Корея

За підсумком усі значення символів, шо зображені на прапорі, мають таку концепцію: “світ”, “єдність”, “відродження”, “надія”, “стійкість” та “безмежність”.

Державний герб
Більш детально
Державний герб

Державний герб Республіки Корея був прийнятий у 1963 році. Складається він із традиційного корейського символу Інь і Янь, що утотожнює мир і гармонію, оточений п’ятьома стилізованими пелюстками муцуга й стрічкою, з написом «Республіка Корея» (대한민국), офіційна назва країни на хангилі.

Більш детально

Герб Південної Кореї було прийнято 1963 року.

Складається він із традиційного корейського символу Інь і Янь, що утотожнює мир і гармонію, оточений п’ятьома стилізованими пелюстками муцуга й стрічкою, з написом «Республіка Корея» (대한민국), офіційна назва країни на хангилі.

Інь та Ян представляють мир та гармонію.
Ці п’ять пелюсток усі мають значення та пов’язані з національною квіткою Кореї (Hibiscus syriacus – гібіскус, або Роза Шарона).

Мугунхва
Національна квітка
Мугунхва

Мугунхва

Символ Кореї – безсмертна квітка мугунхуа, Муцуга, Роза Шарона, гібіскус, що уособлює незнищенність життя, велич духу корейців.

Подібно до державного прапору та державного гімну Кореї, гібіскус отримав правовий статус національної квітки, як символу Кореї утвердилося з прийняттям у 1948 р. державного гімну.

Гібіскус присутній у гербі Кореї, зображується на атрибутах державної влади, викарбуваний на монетах, росте у міських парках та садах.

Національна квітка

Рослинний світ Кореї яскравий і по-своєму неповторний. Трави, квіти, дерева, плоди цих дерев у корейській національній свідомості є зберігачами вікових традицій, а також використовуються безпосередньо у створенні портрета «ідеальної» людини. Лотос, півонія, орхідея, а також верба, квіти та плоди персикового дерева були і залишаються постійними еталонами для позначення жіночої краси.

Рослини використовуються в різноманітних ритуалах, супроводжуючи людину від колиски до самої смерті: жодне весілля у Кореї не обходиться без плодів ююби та каштанів; вербові гілки вішають над дверима житлових будинків «на щастя»; гілкам персикового дерева надавали лікувальних властивостей: ними ляцкали хворих на лихоманку та виганяли нечисту силу.

Представники рослинного світу є невід’ємною частиною поетичних та прозових творів Кореї. Квіти, дерева і трави виступають не лише як живі фарби для створення ідеальної картини природи в її сезонних змінах, портрета «ідеальної» людини, а й як відображення традиційної образності, забобонів та повір’їв, що століттями існували в Кореї.

Про походження квітки мугунхва

Усі сучасні ботанічні видання пишуть про те, що батьківщиною Hibiscus syriacus L. є Китай та Індія. Саме з цього регіону розпочалася переможна хода рослини, що називається китайською мовою Mu jin. Через Пакистан, великим Шовковим шляхом потрапила ця рослина до Греції та до Близького Сходу.

Власне, назва Hibiscus походить від грецької «hibíscos», що означає «квітка, яка схожа на птицю ібіс (тропічний лелека з вигнутим дзьобиком).

Нескладно виростити з насіння вид гібіскусу, що зветься трояндою Шарона. Вже на другий рік після посіву (сіяти можна будь-якої пори року) рослина порадує вас квітами. А квіти цього гібіскусу, вибачте за каламбур, на будь-який смак: бузкові з ліловою серцевиною, білі з переходом у темно-вишневий, синьо-блакитні та ніжно-рожеві з неяскравою «зірочкою» у центрі, білі з махровою серединою. Ніжні пелюстки квітки можуть бути поцятковані штрихами, обрамлені по краю облямівкою або прикрашені “оком” контрастного забарвлення. Квітне гібіскус із середини літа до глибокої осені.

Гібіскус виростав у Кореї з найдавніших часів, тому однією з назв Кореї було Кинхвахян – «Батьківщина гібіскусу». У давньо китайському географічному творі «Шаньхай цзін» («Канон гір і морей»), яке було написано імовірно не пізніше I ст., міститься найраніше згадування про гібіскус. Воно каже: «У країні благородних чоловіків росте Сюньхуацао. Вранці воно народжується, а ввечері вмирає».

Під країною «шляхетних мужів» (кит. цзюнь-цзи) або, як ще іноді перекладають, «країною з добрими звичаями» мається на увазі Корея. А міфологічна трава-одноденка Сюньхуацао (кор. хунхвачхо) – не що інше, як гібіскус. Після згадки в «Шаньхай цзін» про гібіскус часто писали і в низці інших історичних пам’яток, як китайських, і корейських.

Мугунхва та країна Ранкової свіжості

На півострові зустрічається близько двохсот різновидів гібіскусу, які корейці поділяють на три групи: тансим – квітка з червоною серцевиною, педаль – біла квітка і асадаль – квітка з рожевими цятками по краях пелюсток. Проте найбільше тут цінується тансим, саме він у 1990 році був оголошений «національною квіткою» Кореї. За які ж особливі переваги?

Виявляється, бутон мугунхви цвіте всього 2-3 дні і опадає, але на його місці відразу розпускається новий. Крихкість цієї рослини оманлива: гібіскус невибагливий і напрочуд витривалий.

Після пересадки кущ легко приживається на новому місці і восени покривається великою кількістю квітів. Мугунхва – символ достатку: у пору цвітіння його гілки гнуться під вагою безлічі пахучих квітів.

Мугунхва – уособлення вічності

Не дивно, що своєю основною національною рисою корейці вважають уміння підкорятися, сприймаючи будь-які обставини спокійно та мужньо. Уособленням цієї риси став гібіскус – «квітка нескінченності». І нехай він не такий претензійний, як китайська півонія та не такий вишуканий як японська хризантема, проте він має здатність цвісти з весни до осені, щодня народжуючи новий бутон. Він – символ стійкості корейського народу.

Гібіскус більше використовували з лікувальною метою, ніж для прикрас. У книзі «Пончоканмок» згадується, що в лікувальних цілях використовували не лише самі квіти, а й шкірку, корінь та насіння. У джерелі «Тоніпогам» йдеться про те, що гібіскус використовували при лікуванні геморою та очищенні крові, тому що його квіти не містять отруйних речовин і дуже м’які за структурою.

Також відвар гібіскусу застосовували як засіб від нетравлення шлунка та при сухості ротової порожнини. З молодих пагонів гібіскусу готували страви та заварювали чай. Гібіскус садили в садах та навколо будинків.

Найчастіше зустрічається одноквітковий гібіскус. Він безупинно цвіте з липня по жовтень протягом 100 днів, і тому був названий гібіскусом – “мугунхва” (“мугун” означає “без кінця”, “постійно”).

Ця квітка втілює у собі волю, завзятість та рішучість корейського народу. Щороку з червня до жовтня вся країна потопає у цих кольорах. Цю квітку оспівували багато поетів Кореї:

Квітка мугунхва,

Що ти знайдеш рідною,

Нашої Самчхонрі.

Лі Гі Ен, 1958

Про квіти мугунхва,

На відрогах гори Пектусан,

Там, де дихається вільно,

Де стелиться вранці туман!

Хан Сер Я, 1961

Існує також Великий Орден Мугунхва, який є найвищою державною нагородою Республіки Корея.

Нагорода заснована в 1957 р. З моменту її заснування було нагороджено всього 117 осіб, головним чином президенти та прем’єр-міністри зарубіжних держав, у тому числі Франція, Великобританія, Бразилія, Малайзія, Мексика, Філіппіни, з якими Республіка Корея має особливо тісні дружні стосунки.

Подібно до державного прапору та державного гімну Кореї, гібіскус отримав правовий статус національної квітки не відразу. Але як символ національного духу корейського народу зображення гібіскусу неодноразово залучалося ще з давніх-давен. Значення гібіскусу як символу Кореї утвердилося з прийняттям у 1948 р. державного гімну країни, у приспіві якого є фраза «країна чудових річок і гір, на три тисячі покрита квітами гібіскусу». В даний час квітка гібіскусу використовується в символіці установ законодавчої, судової та виконавчої влади, її зображення можна побачити на наконечнику флагштока з державним прапором.

Символіка національної квітки

Емблема гібіскусу як національної квітки Кореї має цілу низку тлумачень. Ця квітка виражає душевний склад корейців, що цінує красу без надмірностей та розкоші. Гібіскус у порівнянні з іншими рослинами майже не схильний до захворювань, тому його зображення символізує життєві сили корейської нації.

Коли одна квітка опадає, замість нього розпускається інший – у цій характерній рисі гібіскусу можна помітити подібність із стійкістю духу жителів Кореї. Молоді пагони гібіскусу можуть використовуватися в приготуванні їжі, у той час як пелюстки та плоди – як лікарський засіб, а також для заварювання чайного напою. Таким чином, користь від рослини відповідає принципам ідеології хонік інган («благо людства»), що надає важливого значення поняттю корисності.

Є одна причина, через яку саме гібіскус став національною квіткою Кореї. Незважаючи на те, що квітки гібіскусу по одному в’януть і обсипаються за один день, кущ гібіскусу в цілому символізує собою нескінченне процвітання та процвітання. Корейці садять квіти гібіскуса і доглядають їх з вірою і надією на те, що сонце вічно світитиме в Кореї, як нескінченно цвіте гібіскус.

Тангун
Міф про Тангуна
Тангун

Тангун Вангом — легендарний засновник першої корейської держави Кочосон. В корейській міфології є онуком бога небес. Головна фігура корейського фундаційного міфу.

Тангун – як релігія, гілка корейського шаманізму, що вшановує Тангуна за бога.

Міф про Тангуна

Родовід Тангуна починається з небесного царя Хваніна (кор. 환인, 桓因) (це ім’я також зустрічається в індійських буддійських текстах). У Хваніна був син Хванун, якому судилося жити на Землі серед долин і гір. Хванін спустив Хванун з трьома тисячами послідовників на гору Пектусан, де Хванун заснував божественне місто Сінсі (신시, 神市). Потім він створив відомства хмар, дощу і вітер, придумав закони і почав навчати людей різних ремесел, сільського господарства та медицини.

У той час у печері тигр і ведмедиця молилися Хвануну, благаючи дати їм людську подобу. Почувши їхні молитви, Хванун дав їм по 20 зубків часнику і стеблинки полину, наказавши їсти тільки цю їжу й уникати сонячного світла протягом 100 днів. За 20 днів тигр порушив обітницю й вийшов із печери, ведмедиця ж залишилась і перетворилась на жінку.

Жінка-ведмедиця (Унньо, 웅녀, 熊女) постійно молилася Хвануну під священним деревом Сіндансу (신단수, 神檀树), прохаючи дати їй чоловіка. Хванун, дослухавшись до її молитов, узяв її за дружину, після чого у них народився син, якого назвали Тангун Вангом.

Тангун заснував місто Пхеньян і зробив його столицею свого королівства. Королівство отримало назву Чосон. Потім він переніс столицю в Асадаль на горі Пегак чи Ґунґол. За півтори тисячі років столиця була перенесена в Чанданген, а у 1908 років Тангун остаточно зробив столицею Асадаль, після чого став духом гір.

Інтерпретація

Міф про Тангуна вперше згадується в XIII столітті, у «Самгук Юса». Зараз це найбільш популярна і вивчена версія міфу.

У міфі про Тангуна простежуються як буддійські, так і шаманські елементи, властиві багатьом народам північно-східної Азії. Ведмідь присутній у багатьох міфах про заснування різних культур у Маньчжурії й на Далекому Сході.

Тангун як релігія

Під час монгольських завоювань легенда про Тангуна відігравала важливу роль в консолідації нації. Косіндо (고신 도, 古神道) — гілка корейського шаманізму, що вшановує Тангуна за бога.

Наприкінці XIX — початку XX століть на хвилі боротьби з японцями виник рух Теджонге (대종교, 大宗敎), що був наступником Косіндо. Японці всіляко придушували його як один із проявів корейського націоналізму та ідеологію підпільного патріотичного руху. Теджонге і до цього дня має послідовників.

Державний гімн Кореї
Детальніше
Державний гімн Кореї

Державний гімн Кореї називається 애국가 («Егукка»), що в перекладі з корейської означає «пісня любові до Батьківщини».

Детальніше

Державний гімн Кореї називається 애국가 («Егукка»), що в перекладі з корейської означає «пісня любові до Батьківщини».

Коротко про історію Державного гімну

Від початку, в Кореї, не існувало поняття «державний гімн». Проте після анексії Кореї 1910 р., у період японського колоніального панування, у народі була широко поширена пісня на вірші невідомого автора, музикою до якої служила мелодія шотландської народної застільної пісні Auld lang syne (англійською дослівно передається як Old long-since), що можна перекласти як «За добрі старі часи». Фактично, цю пісню можна розглядати як перший державний гімн Кореї.

Поява музики до гімну

У 1936 р. композитор Ан Ік Тхе, вважаючи таку ситуацію неприродною, написав нову мелодію, яка, тільки в 1948 р. набула поширення як гімн країни, до того гімн продовжував виконуватися під музику з шотландської пісні.

Затвердження гімну Кореї

З проголошенням у 1948 р. Республіки Корея був затверджений і гімн. Терміном «егукка», що означало пісню про любов до Батьківщини взагалі, стали називати саме гімн Кореї. Вірші щодо нього були залишені ті, що виконувались і раніше. Як згадувалося раніше, автор цього тексту невідомий. Однак, існує низка гіпотез.

Згідно з однією з них, вірші, що стали згодом державним гімном країни, написав корейський політик Юн Чхі Хо (1865 – 1945). Згідно з іншою версією, текст був створений ідеологом руху за незалежність Ан Чхан Хо (1878 – 1938). Авторство також іноді приписується і Мін Ен Хван (1861 – 1905), державному діячеві кінця XIX – перших років XX ст.

Мелодія гімну Кореї

Мелодія гімну може виконуватися як у ля-мажорі, так і в сіль-мажорі. Музичний розмір – чотири чверті. Музичний період складається із 16 тактів. На чотирирядкову куплетну форму тексту накладається двочастинна форма мелодії, представлена як “A-B-C-B”. При лаконічній формі створюється величний настрій.

Текст гімну

Зазвичай, головна ідея гімнів несе у собі твердження про самостійність та незалежність Держави й нації, прославлення росту та процвітання. Проте, гімн Південної Кореї – це лірична Ода-Ностальгія про втрату та тяжку долю народу, що пережив лихо та негаразди але залишився незламний духом та вірним собі через символ Гібіскусу, що утотожнює красу корейської природи.

Слухати державний гімн Республіки Корея

Мова
Історія мови
Мова

Мова

Державною мовою Республіки Корея є корейська. Корейською мовою говорять близько 70 мільйонів людей, вона вивчається у 50 країнах світу і посідає 10-те місце за поширеністю мов.

Історія мови

Корейська мова домінує в країні, нею говорить переважна більшість населення та є офіційною в Південній Кореї. У державі існує офіційний регулюючий орган щодо вживання та вивчення корейської мови — Національний Інститут корейської мови (국립국어원), який було створено за наказом президента від 23 січня 1991 року в Сеулі.

Корейська мова вважається ізольованою мовою однак у неї є декілька вимерлих споріднених мов, які разом із корейською мовою та чеджуською мовою (нею розмовляють у провінції Чеджу і вважається, що вона дещо відрізняється) утворюють корейську мовну родину. Припускається, що лінгвістична батьківщина корейської мови знаходиться десь в Маньчжурії. Гіпотетично відноситься до алтайських мов, хоча її класифікація є досі спірною. Розрізняють 6 діалектів: північно-східний, що включає корейські говори північно-східного Китаю, північно-західний, центральний, південно-східний, який має велику кількість загальних рис з північно-східним, південно-західним діалектами, а також діалект острова Чеджу, який, як і північні діалекти, зберіг ряд архаїчних рис. Діалектичні відмінності корейської мови головним чином стосуються лексики та фонетики, меншою мірою морфології, однак у 20 столітті відбувається нівелювання діалектів.

З різноманітних гіпотез генетичної спорідненості корейської мови найбільш розповсюдженою є, так звана, алтайська, прибічники якої, спираючись на фонетичну відповідність, структурну схожість та етимологічні дані, або відносять корейську мову (іноді разом з японською) до тунгусо-маньчжурської гілки, або визначають її як особливу гілку, що виділилась раніше інших — 3-го тис. до н. е. В лексиці корейської мови є декілька пластів: власне корейські слова, включаючи ономатопію; ханмунні або запозичення з китайської мови, різноманітних типів; старі запозичення з санскриту, монгольської та маньчжурської, нові — з російської, англійської та інших європейських мов.

Сучасну корейську мову, як і сілланську мову, деякі лінгвісти відносять до ханьської гілки.

До 1894 писемною літературною корейською мовою був ханмун (див. ханча). Після створення в 1444 фонетичного письма розширились можливості для розвитку літературної корейської мови. Сучасна літературна мова була кодифікована в 1933 як «стандартна мова» (пхьоджунмаль) з опорним сеульським говором центрального діалекту. В 1966 в КНДР замість «стандартної мови» був уведений статус «культурної мови» (мунхвао). Її нормою вважався пхеньянський говір. Через розподілення країни на дві частини єдиний процес нормування літературної корейської мови був порушений, і, власне кажучи, таким чином розвиваються дві його різновидності.

Корейські епіграфічні пам’ятки на ханмуні датуються початком 5 століття. Ранні тексти, записані китайськими ієрогліфами способом іду, збереглись з 9 ст.

Діалекти

Корейська мова поділяється на два діалекти: центрально корейський та чеджуський. Перший поширений на Корейському півострові, другий на острові — Чеджу. Центральнокорейський діалект поділяється на декілька нарічь, які у свою чергу поділяються на ряд говорів.

Північно-західне наріччя або Пхьонанський діалект — поширений на північному заході Корейського півострова, на території корейської історичної провінції Пхьонан (КНДР), а також на прикордонних землях Кореї та південно-східної Маньчжурії (КНР). Включає в себе Пхеньянський говір, який поширений в Пхеньяні та околицях і взятий за основу корейської літературної мови в КНДР.

Північно-східне наріччя або Хамгьонський діалект — поширений на північному сході Корейського півострова, на території корейської історичної провінції Хамгьон (КНДР), а також на прикордонних землях Кореї та західної Маньчжурії (КНР). Використовується більшістю корейською діаспорою Китаю, Росії, Казахстану, України.

Центральне наріччя, Кьонгіський діалект, Хванхеський діалект або Канвонський діалект — поширений в центральній частині Корейського півострова, на території корейських історичних провінцій Кьонгі, Хванхе і Канвон, що розділені між КНДР та Республікою Корея. Поділяється на ряд говорів:

Сеульський говір — центрально-північний говір, поширений в Сеулі та околицях, на території провінції Кьонгі. Взятий за основу корейської літературної мови у Республіці Корея.

Йондонський говір — східний говір, поширений в регіоні Йондон, на сході провінції Канвон.

Чхунчхонський говір — південний говір, поширений на території корейської історичної провінції Чхунчхон.

Південно-західне наріччя або Чолласький діалект — поширений на південному заході Корейського півострова, на території корейської історичної провінції Чолла (Республіка Корея).

Південно-східне наріччя або Кьонсанський діалект — поширений на південному сході Корейського півострова, на території корейської історичної провінції Кьонсан (Республіка Корея), а також деяких місцевостях Японії. Поділяється на ряд говорів:

Пусанський говір — південний говір, поширений в Пусані та околицях, на території провінції Кьонсан.

Тегуський говір — центральний говір, поширений в Тегу та околицях, на території провінції Кьонсан.

Чеджуський діалект або Чеджуська мова — поширений на острові Чеджудо. Зберігає середньовічні особливості корейської мови, а також має багато запозичень з китайської та японської мов.