Релігії Південної Кореї
Більш детально
Конфуціанство
Релігії Південної Кореї
Корея — світська держава, в якій Релігія відділена від держави й школи. Конституція Корея гарантує свободу совісті та свободу віросповідання. У країні панує повна релігійна свобода.
Більшість населення країни є атеїстами.
Більш детально
Основними релігіями корейців є християнство (католицизм, протестантизм, православ’я) та буддизм.
Релігійний склад населення:
християн — 29,3 %. (протестанти, 17,8 % — католики, 10,9 %)
буддисти — 22,9 %.
Початок проникнення християнства до Кореї відноситься до XVIII ст. Корейці познайомилися з ним у 18 столітті, завдяки діяльності католицьких місіонерів Паризьке товариство закордонних місій. Перша католицька громада була створена у 1784 р. Римо-католицька церква на території Кореї нараховує 17 дієцезій, що опікуються 1734 парафіями. Римський папа Іоанн Павло II відвідав Корею у 1984 і 1989 роках.
Є також представники протестантських течій і сект: Пресвітеріани, методисти, баптисти, п’ятидесятники
Православні християни також утворюють близько 0,005 % населення. Історично місія Православної церкви почала своє існування в початку XIX століття. Нині Православна церква в Кореї знаходиться в юрисдикції Константинопольського Патріархату. У державних органах церква зареєстрована як «Корейська православна церква».
Конфуціанство
Корея завжди була під впливом великого сусіда – Китаю, звідки до Кореї і прийшло конфуціанство.
Конфуціанство, з його системою цінностей, націлених на розуміння навколишнього світу і ставить на чільне місце людини, знайшло відгук у душі корейського народу і стало основним елементом прийнятих законів, способу життя та системи цінностей держави.
Хоча культурний обмін між двома країнами почався ще за давніх часів, простежити практичний вплив вчення Конфуція на ідеологію корейської нації можна лише з часів Трьох Королівств.
Культ предків та засновників, що здавна існував у Кореї, отримав новий поштовх у своєму розвитку завдяки поширенню конфуціанства.
Коли саме почалося його проникнення в Корею, важко сказати. Вчені вважають, що ця ідеологічна система, або, як називають конфуціанство корейці, “релігійне вчення про мораль” (південь) (на відміну від китайців, що називають його “наукою про мораль”), була засвоєна разом із китайською писемністю.
Основи конфуціанства було закладено у 6 в. до н.е. Конфуцієм. Висловлюючи інтереси спадкової аристократії, конфуціанство оголошувало владу імператора (государя) священної, дарованої небом, а поділ людей вищих і нижчих (“шляхетних мужів” і “дрібних людей”) – загальним законом справедливості.
В основу соціального устрою конфуціанство ставило моральне самовдосконалення та дотримання норм етикету.
Вчення Конфуція не стосується області надприродного, за винятком ідеї безособового божественного порядку, іменованого Небом, яке надає людство самому собі доти, поки на землі панує відносний порядок і дотримуються чесних принципів правління. У цьому сенсі конфуціанство, подібно до раннього буддизму, було релігією без Бога.
Але після століть мудрець і його головні учні були зараховані послідовниками до лику святих, щоб поширити вчення серед простих неосвічених людей.
Конфуціанські твори з’явилися на півострові разом із ранніми пам’ятниками китайської писемності десь на початку християнської ери. У писемних джерелах всіх трьох країн – Когуре, Пекче і Силла – збереглися свідчення раннього впливу конфуціанства. Наприклад, у столиці Когурі вже у IV ст. н.е. діяв конфуціанський університет, а у провінціях існували приватні конфуціанські академії. Приблизно водночас подібні установи було створено й у Пекче. Як завжди, останнім чужоземне вплив відчула у собі держава Силла.
Першим реальним свідченням поширення конфуціанства вважається заснування у Когурі в 372 р. школи Тхехак, де вивчалися конфуціанські твори. Будучи переважно ідеологією державного управління, конфуціанство, природно, стало ідеологією насамперед чиновництва та державної влади, зігравши важливу роль у становленні державності у Кореї. Тому конфуціанство, дуже “своєчасно” з’явившись у Кореї, не зустріло, та й не могло зустріти будь-якої протидії, тим більше що обрядова сторона його (тобто те, що частково робило конфуціанство схожим на релігію) була пов’язана головним чином із жертвопринесеннями великим предкам і, будучи близька до культів, що існували в Кореї, знаходила повне розуміння у населення і легко вступала у симбіоз із місцевими культами (особливо культами предків та засновників).
Тому невипадково, що у Кореї IV–IX ст. і відбувалося якесь суперництво між різними ідейними течіями, то конфуціанство завжди стояло осторонь будь-якої боротьби, залишаючись державною ідеологією, загальної та обов’язкової для всіх членів суспільства.
Королівський двір Об’єднаного Сила направляв до танського Китаю делегації вчених, щоб вони могли ознайомитися з роботою конфуціанських інститутів і привезти додому багатотомні праці, присвячені конфуціанству.
Хоча державною релігією був буддизм, конфуціанство становило філософську та структурну основу держави. Навіть із приходом до влади династії Коре у X ст. форма правління суттєво не змінилася, хіба що сильніше стало відчуватися вплив буддизму.
Епоха правління, орієнтована на конфуціанське вчення династії Лі (період Чосон), яку часто критикують за політичні розбрат у боротьбі за владу та кланову усобицю, приводом для чого послужило різне тлумачення конфуціанських канонів, насправді стала “золотим віком” конфуціанства, періодом його відродження.
Ритуал на честь дня народження Конфуція. Конфуціанство глибоко вкоренилося у свідомості та життя корейців.
І досі практикуються поминальні церемонії відповідно до конфуціанських звичаїв.
Конфуціанство в Кореї найнаочніше виявлялося у сфері освіти, церемоніального етикету та державної служби.
Іспити для вступу на державну службу, або кваго, запроваджені за аналогією з китайською системою наприкінці X ст., стали сильним стимулом вивчення класичних творів конфуціанства; завдяки їм у свідомості корейців глибоко укорінилися основні конфуціанські цінності.
Була створена Національна конфуціанська академія Сонкюнгван та підлеглі їй конфуціанські школи при храмах, такі як Хянге, де навчання ґрунтувалося на вихованні духовності та шануванні предків.
На початок правління короля Сечжона (1418-1450) конфуціанство вже встигло пустити коріння у всі сфери науки і мистецтва.
У 1420 р. король Сечжон заснував Чіпхенчжон (Академія Гідних), де найобдарованіші вчені отримали можливість працювати і видавати книги.
Жителі села Яндон, одягнені в традиційний конфуціанський одяг, зібралися біля будинку голови клану для проведення обряду шанування предків.
Були організовані приватні школи Совон, де молодому поколінню викладалося вчення Конфуція. Перша з цих шкіл називалася Пегундон Совон і була відкрита Чжу Се Буном у 1542 р., але тільки після того, як Лі Хван (літературний псевдонім Тхвеге, 1501-1570) переконав уряд у необхідності такого навчання, ці школи набули широкого поширення.
Для конфуціанства епоха Чосон стала справжнім періодом розквіту, а філософські погляди та високий рівень освіти того часу були для нього благодатним ґрунтом, яка виростила велику кількість видатних вчених.
Зенітом розвитку неоконфуціанства можна вважати 16 століття, воно пов’язане з такими іменами, як Лі Хван і Лі І (літературний псевдонім Ульгок, 1536-1584).
У той час у корейському конфуціанстві з’явилося вчення етикету, і будь-хто, хто вивчає корейську літературу того часу, переконується в тому, що середина епохи Чосон була часом встановлення правил поведінки, тобто. етикету.
Головними приводами для проведення конфуціанських церемоній були наступ повноліття, весілля, смерть, а також ювілейні дати смерті предків.
Конфуціанство глибоко пустило коріння у свідомість корейського народу, що проявляється в багатьох заходах і сьогодні: Чонме Чере – церемонія на згадку про королівських предків, що проводиться у храмі Чжонме, ритуал Сокчжон Течже, в академії Сонкюнгван, присвячений пам’яті Конфуція, його учнів та інших поважних китайських та корейських послідовників цього вчення.
Навіть сьогодні навряд чи можна сказати, що корейці повністю відмовилися від традицій, звичок та стереотипів мислення, що сягають корінням до конфуціанського вчення.