У стародавніх корейських літописах говориться, що особливого розквіту гончарство досягло в період Пекче. Тут, крім посуду, робили також високої якості покрівельну черепицю. Майстри Пекче ретельно підбирали глину для своїх виробів, використовували гончарне коло. Керамічний посуд мав прості та раціональні форми. Помітний вплив на гончарство Пекче справило керамічне виробництво Китаю. Наприклад, запозичення деяких форм китайського посуду – посуд на трьох ніжках (триподів), освоєння технології отримання високотемпературної кераміки з “кам’яним” черепком, використання техніки глазурування виробів. Рання глазурована кераміка Пекче мала брудний сіро-зелений колір.
У V—VII століттях відбуваються помітні зміни у кераміці Кореї, причиною яких стало поширення буддизму на Корейському півострові, що прийшов з Китаю. Форми посуду стають більш вишуканими та складними: широко затребуваними стали вироби у формі квітів. Зображення квітів та арабески наносилися на стінки сформованих, ще вологих посудин за допомогою спеціальних штампів. Починається період підвищеного інтересу на глазурований посуд.
У IX столітті гончарі Сілла робили два види глазурованого посуду з «кам’яним» черепком: з попеловим і зі свинцевою глазурями. Попелова глазур складалася з рослинної золи (попелу) та польового шпату. Після випалу при високих температурах (1100-1200 ° С) ця глазур застигала на поверхні виробів тонким прозорим шаром. Виріб, покритий попеловою глазур’ю, обпалювався один раз: процес глазурування проходив одночасно зі спіканням керамічного черепка до каменеподібної маси. Легкоплавка свинцева глазур, що містить барвники, вимагала термообробки за 800—900°С. Тому гончарний виріб, обпалений спочатку при високій температурі, після нанесення на його поверхню глазурного шару обпалювався ще раз при нижчих температурах. Кольори свинцевих глазурів – зелені та сіруваті.
У період трьох корейських країн у Кореї почали з’являтися селадонові вироби, імпортовані з Китаю. У ІХ столітті стала відома і технологія отримання селадонової глазурі. Вишукане зелене забарвлення селадонів відповідало смакам того часу, будучи подальшим удосконаленням зелено-сірої кольорової гами свинцевих глазурів. Основними районами виробництва селадонової кераміки у Кореї були південне та західне узбережжя.
Період Корьо характеризується найвищим піком у розвитку корейського гончарства. Працювало близько 300 керамічних майстерень, багато з яких перебували у південних районах Корейського півострова. Гончарі Корьо перейняли найкращі традиції керамічного ремесла держави Сілла. Складається технічна база гончарства, що стала традиційною для Кореї і збереглася практично незмінною на початку ХХ століття. Корейські гончарі, воліли працювати з місцевою сировиною, і їх майстерні знаходилися поряд із родовищами керамічних глин. Всі стадії та процеси технологічного циклу були також звичайні для гончарства Східної Азії: видобуток та обробка глини, приготування формувальної маси, формування виробів, обробка поверхні, глазурування, сушіння, випал. Для деяких видів глазурів – легкоплавких, використовувався дворазове випалювання виробів.
У XV-XVI століттях нарівні з виробами пунчхон і звичайною керамікою велике місце займало виробництво білої порцеляни, яке продовжувало розвиватися і вдосконалюватися, зберігаючи протягом перших ста років правління династії Лі найкращі традиції виробів періоду Корьо. У цей період біла порцеляна Кореї відрізнялася вишуканою простотою і утилітарністю форм, що завжди відповідали своєму призначенню, характерні глибиною та м’якістю різних відтінків білого кольору.
Корейські художники-керамісти, які застосовували для розпису виробів кобальт, зазвичай користувалися тонкими пензлями, скупо й стримано накладаючи фарби на візерунки у вигляді квітів, рослин, птахів та комах.