Магнолії квітнуть в Сеулі.
Вбирається храм Кьонбоккун,
І хмари відходять в минуле,
Торкаючись зболених струн.
Багато чого ми забули,
Як зошит гортаються дні.
Лиш квітнуть дерева в Сеулі
Такі ж, як і я, молоді.
Там марно не вірити в казку,
В магнолії, квіти, сади,
Мов сходи із Божої ласки
В це місто мене привели.
Замріяно дні промайнули…
Я бачив, напевно, у сні.
Магнолії квітнуть в Сеулі
І бджоли гудуть золоті.
***
Війнув бузок мені у душу
Аж б’ється в шибку, у вікно.
Квітучі грона не порушу,
Йому ж, напевно, все одно.
Стоїть у пахощах весь Київ,
Дніпро аж рветься з берегів.
Несе Ханган на своїх хвилях
Йому історію віків.
Невже на літо повернуло?
Я задивився крізь листву.
Дніпро у кручі розгорнуло,
Ханган у синю долину.
Мене суцвіття пригорнуло,
Розквітли мрії, мов у сні.
Дніпро полинув до Сеула,
Ханган у Київ навесні.
Павло Титуленко,
член Асоціації «Корейці Києва»