Корейські бойові мистецтва
Тхеквондо
Теккьон
Хапкідо
Інші
Корейські бойові мистецтва
Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Ut elit tellus, luctus nec ullamcorper mattis, pulvinar dapibus leo.
Тхеквондо
Тхеквондо (Taekwondo) — популярне бойове мистецтво потрапило в Корею з Окінави, адаптоване корейцями японське бойове мистецтво карате. Тхеквондо характеризується специфічною технікою ніг і рук (кулаки), хоча акцент лежить на його ударні особливості. Саме походження цього мистецтва простежується ще з I століття до н. е., а найбільшої популярності зажило після Другої світової війни коли стало основним елементом військової підготовки в Кореї. А в 1961 році правила тхеквондо були уніфіковані заради спортивних цілей та ширшого суспільного вжитку, а 2000 році стало офіційним олімпійським видом спорту.
Теккьон
Теккьон (Taekkyeon) — традиційне бойове мистецтво, що простежується в Кореї в період Ґогурьо (Goguryeo) в 4 столітті. Його особливістю є використання відкритих руки та ніг, в той час, як використання ударів кулаками не допускається. А самі рухи виглядають більш плавними, на відміну від криволінійних у тхеквондо.
Хапкідо
Хапкідо (Hapkido) — інше бойове мистецтво Кореї, хоча й не настільки популярне, як тхеквондо. Мистецтво хапкідо простежується в період «Трицарства» і походить від японського бойового мистецтва Айкідзюцу (Айкі-дзюдзюцу), з якого виникло і відоме багатьом Айкідо.
Інші
Інші відомі корейські бойові мистецтва — танґ су до (tang soo do), кук сул вон (kuk sool won), кумдо (kumdo) і субак (subak). Корейська боротьба Шірим (Ssireum) близька до боротьби сумо з Японії. Її особливість — боротьба триває на піщаному колі, а суперник, який кине свого супротивника на землю перемагає.
Історія винекнення
Історія тхеквондо
Нове бойове мистецтво
Історія винекнення
Історія бойових мистецтв у Кореї налічує близько двох тисяч років, її відлік ведеться з епохи трьох держав (1-7 століття), коли на території Корейського півострова існували три королівства – Когуре, Пекче та Сілла. У кожному їх були свої системи бойової підготовки. Багато в чому етикет, термінологія та структура сучасного тхеквондо сформувалися на основі традицій старих шкіл.
Історія тхеквондо
Тхеквондо
Шлях ноги та руки – історія тхеквондо
Тхеквондо значно відрізняється від інших видів бойових мистецтв. Жодне інше бойове мистецтво не досягло успіху в розробці видовищної та ефективної техніки, не досягло такого всебічного розвитку, як тхеквондо.
У державі Когуре існувала система єдиноборств “Санбе”. У королівстві Пекче були відомі єдиноборства під назвою “субак” та елементи цієї стародавньої системи збереглися до наших днів у формі субакдо.
Особливості субак виражаються в тому, що нога б’є в основному вище за пояс, використовуються кулаки та удари ліктями.
Школа сучасного субака була відкрита у 1915 році у Сеулі майстром Хван Кі. У техніці школи поєднуються різкі атаки та м’які захисту.
Практика субакдо складається з чотирьох розділів: базової техніки, формальних вправ, спарингу та відпрацювання прийомів проти захоплень та озброєного противника.
Головна мета практики субакдо полягає у вихованні поваги до життя у всіх її проявах. Потрібно поважати, зокрема, і життя ворога, залишаючи йому шанс вижити.
У 540 році королем Сілли став Сін Хун, який поставив за мету не тільки зміцнити власну державу, а й об’єднати навколо нього два інші.
Недостатню для цього кількість солдатів можна було відшкодувати високою якістю підготовки головної ударної сили армії.
Буддійському ченцю Вон Вану було доручено сформувати, навчити та виховати загін добірних воїнів, названий “хваран” (“Квітуча молодь”), оскільки у нього відібрали близько п’ятисот 14-15-річних юнаків із знатних сімей.
У мирний час хворі вивчали комплекс бойових мистецтв, близький до субак, вчилися управляти країною, а на війні билися в перших рядах, проявляючи себе більш умілими воїнами.
Крім бойових мистецтв, хварани вивчали джигітовку, стрілянину з лука, вчилися декламувати вірші, вивчали управління країною.
Завданням такої комплексної підготовки було виховання гармонійної, досконалої особистості.
Суворий тренінг та цілеспрямоване моральне виховання зробили з хваранів найкращих воїнів свого часу, чисельність їхнього корпусу збільшилася до 5 тисяч людей.
За допомогою хваранів та танського Китаю у 668 році відбулося об’єднання Кореї навколо Сілли.
В 1392 полководець Сун Ге І заснував династію Лі, при якій стала панівною конфуціанська ідеологія і корпус хваран був розпущений. З цього часу мистецтво хваранів ховалося у буддійських храмах і передавалося лише перевіреним учням.
Першу загальнодоступну школу хварандо відкрили в Сеулі в 1960 році.
1970 року хварандо вийшло за межі Кореї. Сучасне хварандо складається з двох розділів: мусульман ( мистецтво бою) і інсуль (мистецтво лікування).
У період об’єднання Кореї сформувалися кілька шкіл та стилів корейських бойових мистецтв.
Найбільшою мірою національним видом бойових мистецтв Кореї є теккен.
Для нього характерна розвинена техніка ніг з великим арсеналом різноманітних підніжок та підсічок. Кругові удари зустрічаються набагато частіше за прямі, що проникають, тому що вище грудної клітки ногами не б’ють. Удари кулаками в теккен повністю виключені, замість них використовуються удари тичковою долонею і захоплення, після чого наносяться різкі удари ногами.
Під час тренувань учні набивають ноги на камінні, стовбурах дерев та стрибають через колючі кущі.
Корейські гірські пустельники розвивали інший вид бойових мистецтв – чхарек. В основі цього напряму лежала концепція духовного та фізичного єднання людини з природою.
Чхарек спрямований на розвиток здібностей людини, а природа допомагає йому у цьому.
Заняття чхарек пробуджують приховані резерви людини та її міць проростає зсередини.
Природна енергія, акумульована в організмі людини, дозволяла йому виконувати такі вправи як “залізна сорочка”, коли тіло витримує сильні удари та тиск важких предметів.
У чхарек немає строгих схем захисту та атаки, немає формальних комплексів (пумсе).
Техніка роботи ногами, що включає типово корейські удари з положення сидячи, поєднуються в чхарек з системою блоків, де кулак нападника захоплюється зігнутою в лікті рукою.
Утримання чергуються з жорсткими блоками та ударами. Пізніше така техніка отримала назву “кіхап”.
Багато вправ у Чхарек приділено роботі зі зброєю. Наприкінці 16 століття північному заході Кореї з’явилася техніка пакчиги. В її основу лягла робота плечима, ліктями та головою.
Власне, коса була оригінальною зброєю у пакчиги, коли в неї вплітався металевий гребінець.
О 17-19 століттях бойові мистецтва Кореї мало розвивалися: деякі з них були забуті, якісний рівень інших знизився.
У 1910 році Корея стала складовою Японії, що вплинуло на всі сфери її розвитку – не залишилися осторонь і бойові мистецтва.
Одним з учнів школи дайто рю айки-дзюцу Токеди Сокаку з 1919 року був кореєць Чхве Ен Соль. Проживши 27 років у Японії, він поєднав айкідзюцеву техніку з традиційними техніками теккен і юсуль, в яких велика увага приділялася техніці ніг. Так виникло хапкідо.
Перші варіанти свого мистецтва майстер називав послідовно: юквонсуль, хосинсуль та бісуль. Тільки потім, 1970 року,
виник остаточний термін хапкідо”, що означає “шлях з’єднання енергії”.
Техніка хапкідо має великий арсенал роботи ніг як у атаці, і у обороні.
Атака в хапкідо має пріоритет над обороною, захоплення та кидки проводяться жорстко і різко, переслідуючи ціль зламати суглоб.
Після визволення Кореї в 1945 році національні єдиноборства вийшли з підпілля, але традиція їх була втрачена і тому розвивалася велика кількість споріднених напрямків зі схожим технічним арсеналом, які не мали філософських принципів і духовної основи.
Панамериканський чемпіонат з тхеквондо
Нове бойове мистецтво
Після Корейської війни 1950-53 р.р. у суспільстві виникла ідея створення єдиного бойового мистецтва, що відбиває дух нації.
Реалізував цю ідею генерал Чой Хон Хі у 1955 році.
Нове бойове мистецтво було засноване на базі національних корейських бойових мистецтв – теккен та субак з використанням елементів карате, яке Чой Хон Хі вивчав у Японії.
Нове бойове мистецтво отримало назву тхеквондо.
Тхеквондо є вершиною розвитку корейських бойових мистецтв, проте існуючі раніше стилі оголошені нижчими щаблями його розвитку.
Тхеквондо більшою мірою спорт, ніж бойове мистецтво, що має духовно-філософське коріння, а тому придатне для масового вивчення.
На знак протесту проти підтасовування президентських виборів генералом Пак Джон Хі у 1972 році Чой Хон Хі перевів штаб-квартиру створеної ним у 1966 році Міжнародної Федерації тхеквондо до Канади (Торонто), покинув Сеул. Щоб відрізнятися від південнокорейського аналога, назва стилю почала звучати на західний манер – таеквондо,
а рамки Міжнародної Федерації (ІТФ) звузилися до країн східної Європи та КНДР.
Тим часом розвиток тхеквондо в Кореї з успіхом продовжувався.
У листопаді 1972 року був відкритий центр розвитку та популяризації тхеквондо “Кукківон” у Сеулі.
З 1973 року там знаходиться штаб-квартира Всесвітньої Федерації тхеквондо (WTF) на чолі з Кім Ун Еном.
Саме WTF має свої філії у 118 країнах світу. Із самого початку було визначено політику — розвивати тхеквондо як сучасний вид спорту з метою включення до програми Оліпійських ігор.
З моменту створення вся діяльність WTF була підпорядкована тому, щоб тхеквондо відповідав усім критеріям Олімпійської хартії.
Перше міжнародне визнання надійшло 8 жовтня 1975 року. Міжнародна організація спортивних федерацій (GAISF) визнала WTF як організацію, що представляє тхеквондо у світі.
У квітні 1976 року тхеквондо WTF затверджено як 23 офіційний вид спорту Міжнародною радою армійського спорту.
17 липня 1980 року на 83-
й Генеральної сесії МОК у Москві тхеквондо WTF визнається як передолімпійський вид.
У січні 1981 року WTF визнана Міжнародною радою спортивної науки та фізичного виховання (ICSSPE).
У липні 1981 року тхеквондо вперше брав участь у Міжнародних іграх як офіційний вигляд.
У липні 1985 року затверджений Виконавчою радою МОК як демонстраційний вид на Олімпіаді в Сеулі (Корея) у 1988 році.
У травні 1986 року Виконавчий комітет Міжнародної федерації університетського спорту (FISU) включає тхеквондо до програми чемпіонату світу серед студентів.
У вересні 1991 року тхеквондо включено до програми 3-
х Ігор доброї волі як офіційний вид спорту.
У серпні 1992 року тхеквондо стартує на Олімпіаді в Барселоні як демонстраційний вигляд.
У вересні 1994 року в Парижі на ювілейній сесії МОК виноситься одностайне рішення про включення тхеквондо WTF до офіційної програми Олімпіади в Сіднеї.
У лютому 1995 року тхеквондо WTF визнано Асоціацією міжнародних федерацій літніх олімпійських видів спорту.
Перший олімпійський турнір із тхеквондо проходив з 27 по 30 вересня 2000 року в Сіднеї. 100 спортсменів боролися за медалі у 4 вагових категоріях у чоловіків (52 учасники) та у 4 вагових категоріях у жінок (48 учасниць).
Зараз тхеквондо розвивається як основне національне бойове мистецтво.
Представники Національних Асоціацій представляють найвищий орган організації – Генеральну Асамблею.
Центр розвитку та популяризації тхеквондо “Кукківон” здійснює офіційне присвоєння данів, видачу сертифікатів, підготовку інструкторів, веде хроніку успіхів тхеквондо,
видає навчальні посібники та випускає навчально-методичні фільми.
У рамках компанії з боротьби з несправедливим суддівством Всесвітня Федерація тхеквондо затвердила електронну систему суддівства з використанням електронних протекторів на Олімпіаді 2012 року у Лондоні.
Для реалізації цього проекту Всесвітня Федерація Тхеквондо створить Спеціальний Комітет для вирішення всіх процедурних технічних аспектів щодо використання електронних протекторів. ВТФ планує впровадити електронні протектори і на Чемпіонаті світу 2009 року, що пройде у Копенгагені (Данія).
Також буде впроваджено відеосистему моментального реагування на всі спірні питання. У тому випадку, якщо виникнуть протиріччя у суддів та виникнуть питання щодо їх вирішення.
Таку заяву зробив президент ВТФ містер Чо Чонгвон на званій вечері, організованій ВТФ для членів ради та міжнародних суддів.
На закінчення президент зазначив,
що у тхеквондо починається нове століття і зараз вся велика міжнародна сім’я тхеквондо має прагнути того, щоб цей вид спорту було залишено на олімпіаді 2016 року.
Для довідки
Сьогодні WTF об’єднує Національні Асоціації тхеквондо, які згруповані у чотири регіональні союзи:
Азіатський союз тхеквондо
Європейський сою тхеквондо
Панамериканський союз тхеквондо
Африканський союз тхеквондо
WTF проводить наступні турніри:
Олімпійський турнір Тхеквондо
Чемпіонат світу з тхеквондо
Першість світу з тхеквондо серед юніорів
Кубок світу з тхеквондо
Чемпіонат світу з тхеквондо серед студентів
Чемпіонат світу з тхеквондо серед військовослужбовців
Чемпіонат Азії з тхеквондо
Чемпіонат Європи з тхеквондо
Популярні спортивні види
Футбол
Бейсбол
Бадмінтон
Інші
Популярні спортивні види
Значний економічний та людський ресурс та природне зацікавлення корейцями до спорту спричинили до проведення доволі часто на території Кореї чисельних спортивних світових форумів.
У 1988 році в Південній Кореї пройшли літні Олімпійські ігри, саме в Сеулі національна олімпійська команда здобула найбільшу кількість медалей за всю свою історію на олімпіадах — 12 золотих медалей, 10 срібних і 11 бронзових медалей.
У 2002 році ФІФА проводило фінальну частину Чемпіонату світу з футболу, це дійство було організовано спільно Південною Кореєю і Японією, а команда Кореї, вперше досягла півфіналу турніру, як представник азійського континенту.
У 2010 році Південна Корея прийняла свій перший в історії тур «Формули 1», що пройшов на Міжнародному автодромі в Йонгам, близько 400 кілометрів на південь від Сеула. У 2011 році південнокорейське місто Тегу прийняло Чемпіонат світу з легкої атлетики.
Футбол
Футбол є найпопулярнішим командним видом спорту в Кореї. Збірна Південної Кореї з футболу вісім разів пробивалася до фінальної частини Чемпіонату світу з футболу (що є азійським рекорд). K-Ліга (K-League) є найстарішою професійною футбольною лігою в Азії. Починаючи з 2000 років численні корейські футболісти, підкоривши японську лігу, показують свої таланти в найсильніших клубах Європейських футбольних ліг. Корейські збірні команди з футболу вважаються найсильнішими командами Азії (чому сприяють численні перемоги на Азійських турнірах та багато інших призових місць), а на «домашньому» світовому футбольному форумі-мундіалі команда здобула 4-те місце. Добиватися таких успіхів сприяє величезна кількість маленьких аматорських футбольних команд, які є активними й дуже популярними у своїх місцевостях та беруть участь у численних спортивних змаганнях-турнірах.
Бейсбол
Другим за популярністю є бейсбол. Він був введений в 1905 році американськими місіонерами та культивується по сьогодні. Професійні бейсбольні команди, належать великим конгломератам (чаеболам) та змагаються під егідою Корейської Бейсбольної Організації. Корейська бейсбольна команда виграла золоту медаль на Олімпіаді-2008 та регулярно бере участь в Уорлд Бейсбол Класик, здобуваючи там призові місця і багато хто вважає її однією з найкращих бейсбольних країн світу. Баскетбол — ще один вид спорту «імпортований» з США набирає популярності у Південній Кореї, створені професійні баскетбольні команди змагаються в корейській баскетбольній лізі.
Бадмінтон
Популярний у всій Азії, у бадмінтон грають більшість корейців. Бадмінтонні майданчики можна знайти в багатьох парках та місцях відпочинку корейців. Корейські бадмінтоністи найчастіше потрапляють у фінали регіональних та світових чемпіонатів. Боулінг став також дуже популярним видом спорту в Південній Кореї, з безліччю місцевих ліг, перетворившись із сімейної розваги в спортивний вид. Настільний теніс також входить у десятку популярних видів спорту в Південній Кореї, а особливо в юнацькому та дитячому середовищі, тому підтвердженням є невеликі ліги в багатьох університетах країни та шкільні тенісні клуби.
Інші
Після 2000 років дуже популярним став гольф, і вважається, що це пов’язане з тим, що гольф вважається символом певного суспільного статусу. Членство в гольф-клубах у Південній Кореї значно дорожче, ніж у Японії чи США. А гольфісти з Кореї досягають значних успіхів на світових змаганнях і особливо в жіночому гольфі (47 кореянок займають чільні позиції у світових рейтингах). Також дуже популярним, але уже для всіх верств суспільства, стали риболовля і туризм у Південній Кореї. А в міській культурі досі велике значення має гімнастика, як оздоровча, так й професійна.
Окрім тхеквондо (чисто корейського спорту) в Кореї популярні стрільба з лука, стрільба, настільний теніс, бадмінтон, шорт-трек, гандбол, хокей на траві, вільна боротьба, бейсбол, дзюдо, футбол, ковзанярський спорт, фігурне катання та важка атлетика. Зрештою, корейці вважаються спортивною нацією й доволі успішно представляють свою країну на міжнародних світових спортивних форумах. Також багато нових видів спорту пізнає корейське суспільство й природна схильність до спорту та загальна фізична культура (що культивується корейським суспільством) призводить до подальших успішних виступів корейських спортсменів навіть ще в недавно освоєних видах спорту (бокс, марафон, зимові види спорту, плавання).