Корейська мова — одна з найдавніших мов світу, яка, незважаючи на багатовіковий китайський культурний вплив, японську військову окупацію та американську присутність після закінчення Другої світової війни, зуміла зберегти свою самобутність та оригінальність, що відображають національний характер, багатовікові традиції та внутрішній світ кожного корейця та корейського народу загалом.
Відомо, що корейська мова належить до ізольованих мов, існують різні гіпотези її походження (дравідійська, японська, палеоазійська, індоєвропейська, алтайська).
При цьому необхідно зазначити, що, хоча історично відносини між корейською та японською мовами не встановлені, обидві ці мови мають напрочуд подібні граматичні структури.
Існує гіпотеза, що Корея та Японія перебували наприкінці двох маршрутів глобального переміщення народів: північний маршрут із Внутрішньої Азії та південний – з Південного Китаю чи Південно-Східної Азії.
Важливо також відзначити той факт, що китайська культура, релігія (конфуціанство), китайська писемність, китайські ієрогліфи та китайські слова, а також буддійські письмові тексти досягли Японії після того, як їх абсорбувала Корея.
Все це відбилося у загальних особливостях корейської та японської мов. Найзначнішою з них є та, яка дозволяє відносити ці дві мови до так званої «ввічливої, чемної» мови. Тобто, до мови, в якій використовуються різні форми усного та письмового спілкування із співрозмовником, залежно від його віку, ступеня спорідненості, походження, соціального становища у суспільстві тощо.
Розрізняються ці форми спілкування використанням певних слів та виразів. Дві особи, які зустрічаються вперше, спілкуватимуться, використовуючи офіційно-формальну мову, але вони перейдуть на менш формальну, коли стануть друзями.
Молоді у зверненні до старших незмінно використовують офіційно-формальну мову спілкування, у той час як старші по відношенню до людей молодших за них або тих, хто стоїть на нижчому ступені громадських або посадових сходів, використовують неофіційну мову.
Використання різних форм спілкування із співрозмовником — відображення характеру корейців та японців, які дуже чутливі до нюансів у людських стосунках. Знати і належним чином використовувати ці форми «ввічливої, чемної мови» — надзвичайно складна та тонка справа.
До середини XV ст. корейська мова мала писемність, що використовує китайські ієрогліфи. Корейські звуки передавалися китайськими ієрогліфами, вимовлялися відповідно до правил корейської фонетики та вимови. Але це було незручно з двох причин. По-перше, типи звуків, що використовуються у цих двох мовах, значно відрізняються. Частково це є відображенням їхнього різного походження.
В результаті виявилося неможливим під час написання відобразити «чисті корейські звуки» китайськими ієрогліфами. По-друге, система китайської писемності не фонетична, що дещо ускладнювало її вивчення. Як наслідок, грамотність у Кореї була виключно привілеєм аристократії.
На початку 1440-х років. король Седжон (1418-1450 рр.) доручив групі корейських вчених розробити систему писемності для відображення фонетичних особливостей корейської мови і була легка у вивченні.
У ході своїх фонологічних досліджень корейські вчені вивчили мови та писемність сусідніх країн: Японії, Монголії, Маньчжурії та Китаю, а також вивчали
буддійські тексти та, ймовірно, індійські фонетичні письмена.
Система, яку вони винайшли, називалася “хунмін чоним” і включала 28 літер. Сучасний корейський «хангиль» містить 24 літери: 14 приголосних та 10 голосних.
«Хангиль» — як алфавітна система, в якій літери позначають цілі склади, надзвичайно легка для тих, хто вивчає мову. Дві, три чи чотири літери становлять склади, які, своєю чергою, групуються на один чи більше складів, утворюючи слово.
Кожен склад починається з приголосної і наступною за нею голосної. Склади можуть закінчуватися однією або двома приголосними. Дифтонги також можна побудувати, використовуючи комбінацію двох голосних.
Та обставина, що «хангиль» є алфавітом, у якому ряд літер означає цілі склади, визначило різні підходи до його вивчення та використання за більш ніж 500-річну історію свого існування.
Після створення викладання хангиль як самостійного алфавіту здійснювалося рідко. Він викладався виключно в рамках вивчення «ханча» (китайської ієрогліфічної писемності) з метою врахувати звуки літер «хангиль» та їх письмові значення.
Корейська мова — одна з найдавніших мов світу, яка, незважаючи на багатовіковий китайський культурний вплив, японську військову окупацію та американську присутність після закінчення Другої світової війни, зуміла зберегти свою самобутність та оригінальність, що відображають національні характер, багатовікові традиції та внутрішній світ кожного корейця та корейського народу загалом.
У 19 ст. жінки, діти, робітники та селяни вивчали «хангиль» за спеціальними таблицями, на яких були зображені діаграми побудови складів. Ці таблиці вивішувалися на стінах шкіл, будинків тощо.
У період японської окупації та Другої світової війни викладання «хангиль», навіть у рамках вивчення «ханча», практично припинилося. Після закінчення Другої світової війни викладання «хангиль» відновилося. У школах діти спочатку
заучували окремі літери алфавіту та його фонеми, та потім вчилися складати їх складові блоки. Однак такий метод навчання, спрямований на вивчення дітьми звукових одиниць – фонем, що вимагав від них певної здатності аналізувати та синтезувати звуки, виявився важким для дитячого сприйняття та розуміння.
У 1948 р. в основу викладання було покладено методику – від фонеми-літери до речення. Однак побудова складів, вивчення складоподілу та слів цією методикою не вивчалось.
Лише у 1960-х роках використання складів, побудова складу та складових блоків стало основним об’єктом викладання. Було розроблено спеціальні діаграми вмісту складу, побудови складових блоків. Ці діаграми містилися на початку шкільних підручників, вивішувалися у класах, у шкільних та студентських гуртожитках, квартирах тощо.
В даний час блок складу став основним елементом процесу навчання. Такий підхід до вивчення «хангиль» має більше переваг, порівняно з алфавітним варіантом. У корейській мові склад є більш значним, ніж фонема, оскільки часто окремий склад сам є окремим словом.
Китайські ієрогліфи “ханча” широко використовувалися до і після Корейської війни. Вчені-прихильники конфуціанства сприяли визнанню використання «ханча» престижним серед представників вищого суспільства.
У період японського колоніального панування використання «хангиль» вважалося проявом націоналізму і було заборонено японцями. Після Корейської війни національний рух сприяв винятковому використанню хангиль.
Однак аж до початку 1980-х школярі вивчали китайські ієрогліфи (це мінімум 1000 знаків, які називають “Чон ча мун”), оскільки їх продовжували використовувати в газетах та наукових статтях. Адміністрація президента Чон Духвана (1961 – 1979) вилучила «ханча» зі шкільних навчальних планів, хоча в багатьох школах вивчення «ханча» тривало.
В результаті тривалої історії використання китайської писемності та наявності тісних культурних, релігійних та торгових зв’язків між Кореєю та Китаєм більш ніж половина сучасного корейського словника складається з китайсько-корейських слів, вимова яких запозичена безпосередньо з китайської мови. Як наслідок взаємодії китайської мови, що є тональною, і корейської, яка не є тональною, в корейському словниковому складі є багато китайсько-корейських слів з ідентичною корейською вимовою (тобто слова, записані «хангиль», які мають значення та вимову китайського ієрогліфа).
Як результат – сучасний корейський словниковий вміст складається з двох половин: одна – слова китайського походження, інша – корейські слова.
У письмовій корейській мові можна використовувати комбінацію з китайських ієрогліфів та споконвічно корейських слів, або лише корейські слова.
Починаючи з 1948 року тривале використання китайських ієрогліфів у Південній Кореї критикувалося лінгвістичними націоналістами та деякими педагогами, але захищалося культурними консерваторами, які висловлювали побоювання, що втрата знання ієрогліфів позбавить молоде покоління важливої частини культурної спадщини.
Хоча корейські та китайські мови мають зовсім різну граматичну структуру, понад 50 відсотків всього корейського словникового складу — це китайські запозичення, що є відображенням більш ніж 2000-річного панування китайської культури.
У багатьох випадках споконвічно корейське слово та китайське слово-запозичення можуть означати одне й те саме. Корейці вибирають той чи інший варіант слова, щоб досягти належного регістру в мові або письмовій формі і тим самим відтінити тонкі невловимі смислові значення відповідно до встановлених національних традицій і звичаїв спілкування.